УКРАЇНСЬКЕ СЕРЦЕ ОДЕСИ

Одна з таких сторінок – життя та творчість Михайла Федоровича Комарова – юриста, бібліографа, фольклориста, етнографа, критика, лексикографа, перекладача, письменника, видавця, культурного та громадського діяча, якого друзі називали «Українське серце Одеси».

Михайло Федорович Комаров народився 23 січня 1844 року в слободі Дмитрівні Павлоградського повіту (нині – село Дмитрівка Дніпропетровської області).

Михайло Федорович закінчив Катеринославську гімназію, у 1867 році закінчив юридичний факультет Харківського університету і розпочав службу в Окружному суді міста Острогозька на Воронежчині. Працював присяжним довіреним у Києві, потім нотаріусом в Умані та Одесі.

Це був час розгортання суспільно-політичного і національно-культурного руху в Україні, осередком якого в Києві була «Київська громада». Серед громадівців, які організовували недільні школи, видавали українською мовою популярну літературу, збирали етнографічний і фольклорний матеріал, був і Михайло Федорович. В київський період життя Михайло Комаров розпочинає безперервну діяльність як літератор, критик, бібліограф і видавець. У 1881 році була опублікована його перша невелика праця про Тараса Шевченка, яка стала початком його шевченкіани. Адже Комаров був першим бібліографом творів Т. Г. Шевченка та праць про нього.

Уникаючи репресій влади проти громадівців, Михайло Комаров влітку 1887 року переїхав до Одеси, влаштувався там на посаді нотаріуса, і прожив у нашому місті до кінця своїх днів. Він став одним із найдієвіших членів одеської «Громади», був у числі організаторів і перших керівників Одеської «Просвіти», почесним членом двох філій катеринославської «Просвіти», допомагаючи їм, головним чином, літературою для просвітницької та театральної діяльності просвітян.

Займаючись бібліографією, Комаров активно співробітничає з київськими та львівськими часописами і газетами, виступаючи переважно в ролі літературного критика. Його статті, огляди, рецензії охоче друкували «Кіевская старина», «Рада», «Зоря», «Діло», «Правда», «Одесский вестник», «По морю и суше». Комаров спілкувався з багатьма діячами української літератури, як: Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Дмитро Яворницький, Дмитро Дорошенко тощо.

Вся українська інтелігенція, хто їхав до Одеси, передусім прагнули потрапити до квартири Комарових, через що Михайла Федоровича справедливо називали «Українським серцем Одеси». У себе вдома на вул. Поштовій, 25 (нині вул. Жуковського, 27) Михайло Комаров  мав величезну бібліотеку, яка налічувала близько 3000 видань.

Юрист за освітою М. Комаров активно захищав та просував українську культуру в Одесі початку ХХ століття. Друзі казали, що «почитати повний масив українських видань в Одесі було можливо хіба вдома в Комарова». А його оповіданнями про Богдана Хмельницького та Антона Головатого, «Про запорожські вольності» зачитувалася молодь усієї України.  Саме на базі зібрання та рукописного архіву Михайла Комарова  у 1920 році в Одесі була заснована Українська  державна бібліотека імені Т.Г. Шевченка. А нині це зібрання увійшло до складу Одеської національної  наукової бібліотеки.

В Одеський період життя М. Комаров продовжує складати бібліографію творів Т. Г. Шевченка та літературу про нього. У 1903 році він опублікував книгу «Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Шевченка». Наступного року в Києві були опубліковані його «Библиографический указатель музыкальной и литературной деятельности Н. В. Лысенка (1868-1903)» та «Бібліографічний покажчик видань Котляревського, творів та писань про його». У 1903 році він опублікував значний (330 стор.) бібліографічний покажчик до історії української драми і театру з 1815 р. «Українська драматургія», доповнення до якого (106 стор.) за 1905-1912 роки опублікував у 1912 році. Одним із напрямів діяльності Михайла Комарова були переклади українською мовою та видання творів Миколи Костомарова, Миколи Гоголя, оприлюднення недрукованих раніше творів Віктора Забіли, Степана Руданського, Костянтина Думитрашка, Петра Гулака-Артемовського, Олекси Стороженка.

З початку 90-х років Михайло Федорович починає друкувати власні твори історичного змісту та просвітницького характеру. Це були статті або брошури: «Антін Головатий, запорозький депутат і кобзар», «Запорожець Костянтин Вира», «Оповідання про Антона Головатого та про початок Чорноморського козацького війська», «Оповідання про Богдана Хмельницького. Як він визволив Україну від неволі польської», «Запорозькі вольності».

До 100-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка у 1912 році М. Комаров опублікував зі своїми примітками великий збірник поетичних творів різних авторів, присвячених Т. Шевченкові – «Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів». Це була передостання земна справа подвижника-просвітянина.

Помер Михайло Федорович Комаров 19 серпня 1913 року в Одесі.

Він був похований на Першому Християнському цвинтарі. Але, у 1937 році комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання М. Комарова відсутні.

У цьому році виповнилося 180 років з дня народження «Українського серця Одеси».

За матеріалами з відкритих джерел.

Професор кафедри

ОРД ФПФПКП ОДУВС

кандидат юридичних наук, професор                                        Сергій АЛБУЛ