СТВОРЕННЯ СОБОРНОЇ УКРАЇНИ ОДЕСЬКІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

«Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую Злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.

Од нині во-єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України.

Од нині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Це цитата з Універсалу Директорії Української Народної Республіки, відомого як «Акт Злуки» про об’єднання ЗУНР і УНР у єдину, соборну Україну, урочисте оголошення якого відбулося 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві. В той буремний час, коли вирішувалася доля нашої держави, Прем’єр-міністром Української Народної Республіки (УНР) був Володимир Мусійович Чехівський.

Місто Одеса, вулиця Успенська, 1. Це – офіційна адреса Одеського державного університету внутрішніх справ.

3 липня 1874 року в Одесі було засновано 3-ю чоловічу гімназію. Місцем її розташування стала будівля по вул. Успенська, 1. Саме в цій гімназії у період з 1908 по 1917 р.р. викладачем історії працював майбутній Прем’єр-міністр Української Народної Республіки (УНР), один із засновників Української Автокефальної Православної церкви Володимир Мусійович Чехівський.

Володимир Мусійович Чехівський народився 19 липня 1876 р. у селищі Горохуватка, Київської губернії, в родині священика. Після закінчення у 1900 році Київської духовної академії зі ступенем кандидата богослов’я, склав при університеті іспит на вчителя гімназії. Під час навчання організував у закладі український гурток за що був попереджений щодо українофільських поглядів.

У 1905 з ініціативи В. М. Чехівського була утворена Всеукраїнська учительська спілка (ВУУС) — професійна українська організація вчителів і діячів народної освіти. Крім цього, він брав активну участь у діяльності Української громади і товариства «Просвіта», за що перебував під наглядом поліції. З 1915 був членом масонської ложі «Зірка Сходу», що діяла в Одесі.

На початку 1917 року В. М. Чехівський стає редактором газети «Українське слово», що виходила в Одесі, очолив Одеський комітет УСДРП і (з квітня 1917) був членом Української ради від Одеси.

З травня 1917 — окружний інспектор Одеської шкільної ради, очолював Одеську філію Всеукраїнського вчительського союзу. З літа 1917 — гласний Одеської міської думи від українських партій. З квітня 1918 — директор департаменту віросповідань з правами міністра в уряді УНР. Під час правління гетьмана Павла Скоропадського продовжував працювати в міністерстві віросповідань (як директор департаменту загальних справ).

З 26 грудня 1918 по 11 лютого 1919 — голова Ради міністрів і міністр закордонних справ УНР. Під час його прем’єрства, 22 січня 1919 р. був проголошений Універсал про об’єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в соборну (єдину) Україну (так званий «Акт Злуки» — «Акт з’єднання»). 1 січня 1919 уряд УНР схвалив закони про державну мову України (українську) і про автокефалію Української православної церкви, затверджені потім Директорією.  

У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви. Був радником митрополита Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Василя Липківського і благовісників («проповідником») в УАПЦ. Організатор Пастирськіх курсів у Києві. Був одним з головних ідеологів української церковної автокефалії. У жовтні 1927 — голова другого Всеукраїнського собору УАПЦ. Працював в історико-філологічному відділенні Всеукраїнської Академії наук (ВУАН).

Активна діяльність В. М. Чехівського на теренах Українського державотворення призвела до того, що 29 липня 1929 р. він був заарештований у справі «Спілки визволення України» (у цій справі проходили ряд відомих представників української інтелігенції). 19 квітня 1930 р. В. М. Чехівський був засуджений до розстрілу, заміненого 10-річним ув’язненням. Відбував покарання у Хабаровському і Ярославському політичному ізоляторі, з 1933 — у Соловецькому таборі особливого призначення. У 1936 р. був додатково засуджений до трьох років позбавлення волі.

В. М. Чехівський був розстріляний 3 листопада 1937 року за рішенням особливої трійки УНКВС Ленінградської області (місце страти — урочище Сандармох у Медвеж’єгорському районі Карелії). Реабілітований Верховним Судом УРСР 11 вересня 1989 року.

Нащадкам В. М. Чехівський залишив свої богословські та церковно-історичні праці, в тому числі: «Київський митрополит Гавриїл Банулеско-Бодоні» (1905), «За Церкву, Христову громаду, проти царства тьми» (1922, друге видання — Франкфурт-на-Майні, 1947); «Боротьба чехів за волю і правду за часів Гуса», «Кому служить церковне панство на Україні», «Основи визволення Церкви з-під влади князів тьми», «Церковне панство на Україні», статей у виданнях «Україна» та «Церква і життя».

Перегортаючи чергову сторінку нашої історії, зазначимо, що Володимир Мусійович Чехівський дійсно видатна особа в історії Українського державотворення, людина, яка усе своє життя присвятила становленню незалежності України.

В Музеї історії Одеського державного університету внутрішніх справ є окремий стенд, присвячений його пам’яті.

За матеріалами з відкритих джерел.

Професор кафедри

ОРД ФПФПКП ОДУВС

кандидат юридичних наук,

професор                                                                                                     Сергій АЛБУЛ