Міжнародний день корінних народів світу

У цей день ми нагадуємо світу, що корінні народи України — горді, незламні, варті захисту. Вони воюють у лавах ЗСУ, чинять спротив російській окупації, і разом з усім українським народом виступають за відновлення справедливості.

Для України ця дата набула особливого значення після 2014 року, ставши символом боротьби корінних народів України — кримських татар, караїмів і кримчаків — за право жити на своїй батьківщині в українському Криму.

Історія цих народів сповнена важких випробувань. У травні 1944 року радянська влада депортувала близько 200 тисяч кримських татар до Середньої Азії в умовах, які призвели до загибелі десятків тисяч людей від голоду та хвороб. Караїмів та кримчаків переслідували як за радянської влади, так і під час нацистської окупації. Караїмів у 1930-х роках репресували разом із іншими релігійними меншинами, а кримчаків нацисти знищували за єврейське походження: у 1941-1942 роках у Криму розстріляли майже всіх представників цієї громади. 

Попри важкі випробування, кримським татарам вдалося зберегти свою національну ідентичність, повернутися з депортації та відновити власний представницький орган — Меджліс. Вони продовжили розвивати рідну мову, літературу, культуру та зберігати традиції. Караїми залишили після себе унікальну релігійну спадщину — зокрема, кенаси в Євпаторії, які досі існують як історичні пам’ятки. Кримчаки, попри свою майже зниклу чисельність, ведуть боротьбу за збереження кримчацької мови, релігії та звичаїв.

20 лютого 2014 року Росія розпочала процес тимчасової окупації Криму, згодом спробувавши легітимізувати свої дії через так званий "референдум" 16 березня, який міжнародна спільнота визнала нелегітимним, зокрема, в межах резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року.

Окупаційна адміністрація використовує російське законодавство, яке поширила і на тимчасово окуповану територію і на громадян, які там проживають, для придушення інакодумства, а багатьох українців і кримських татар окупанти примусово депортували або змусили покинути півострів. Послідовне витіснення будь-яких згадок української та кримськотатарської ідентичності веде до знищення культурної спадщини, включаючи перейменування топонімів, нищення кримськотатарської літератури та привласнення культурних об’єктів, які видаються за "російські".

Попри тиск, представники корінних народів України чинять ненасильницький спротив: зберігають мову, традиції, релігію. Вони створюють культурні простори, власні освітні та медійні ініціативи, ведуть цифрову боротьбу за правду. Кожна вишивка на фесі, кожен урок кримськотатарської мови — це форма непокори окупації.